?

Log in

Previous 10

Feb. 10th, 2014

Я не люблю Плющенка...

Я не люблю Плющенка. Уже давно і, напевно, безповоротно. І вся ця істерія навколо нього в Сочі з боку російської преси і неподобство у вигляді захмарних оцінок з боку суддів під час командніх змагань лише розпалюють вогонь моєї неприязні.

Спочатку я не любила його виключно у фігурно-катальному сенсі. В протистоянні з Ягудіним у Жені просто не було шансів записати мене в число своїх шанувальників. Я не суддя, я глядач зі своїм порогом прекрасного, до якого Плющенко дострибнути так і не зміг.

Навіть у Турині, коли, мушу визнати, абсолютно заслужено виграв Олімпіаду. Навіть у Ванкувері. Ні, тим більше у Ванкувері.

Read more...Collapse )

Jun. 16th, 2012

Одного разу в Донецьку...

Пів на п’яту ранку. Я не в незвичному для себе місті і в незвичному для себе місці. І місто та місце – аж ніяк не перетин мрій – ніч на вокзалі у Донецьку. Але це була дивна, незвична, але аж ніяк непогана ніч.

Футбол? Він був не на нашу користь. Але коли навколо стадіону міста, присмаченого всіма можливими приправами неукраїнськості, не викрикують, а хором майже співають «Слава Україні, Героям слава!», коли від виконання гімну всіма всередині гарцюють, ні, не мурашки, розряди гордості, коли ти, зрештою, робиш те, що приносить задоволення, то які б ін’єкції дискомфорту не були після цього, вони прозоріють.

Вчора, яке розпочалось для мене з 4:30 ранку, ще не закінчувалося, тобто перелистується добовим безсонням. Але це все дарма.

Бо, власне, все в житті визначається за відчуттям. А за відчуттям я наблизила це місто до себе.

Так, я розмовляла тут українською. І це було приємно. Ніхто не розвернувся, не пішов, не плюнув, не дав у пику, не вистрілив у спину. Мені намагалися допомогти і часто кволою українською. І це було аж до спеки приємно за відчуттям.

Так, я намокла під зливою. Але ті стоп-кадри, коли стадіон накривало водним полотном, а небо було жагуче красивим, не дозволяють відпустити цей день, не поставивши печатку «назавжди».

Так, мій робочий день затягнувся на безсонну добу. Але ця робота підвищує в крові рівень щастя. Мені більше за все хотілося о третій ночі все-таки виставити коментар П’ятова, який залишався в зоні ризику бути неопублікованим через відсутність робочого місця після першої ночі.

Мої сьогоднішні нічні бажання здійснились.

Це все, можливо, трохи схоже на маячню чи божевілля. Але ж це з брифом «за відчуттям» і ніяк по-іншому. Вітання з Донецька

Jun. 7th, 2012

День журналістики... з дощем

Я сьогодні, чи то вже точніше вчора, дозволила собі похворіти в День журналіста. Ніяк не можу доторкнутися до свого професійного свята безпосередньо на місці злочину:)

Минулого року було приємно, бо я зрадила редакцію з Парижем, цього разу – з застудою.

Нудно-приторно, до того ж робота кипіла під клавішами домашнього ноутбука. І тільки раз по раз квартирну тишу розрізали телефонні дзвінки від людей, яких я справді хотіла почути ще вчора, позавчора, з проекцією на завтра.

Та все одно зовсім не ці зазубринки приємних кількахвилинних телефонних розмов поставили автограф під картиною шостого червня року Божого 2012.

Несподівано дощ пофарбував моє місто в чорне, без домовленостей з часом.  Всі закони будь-якого життєвого жанру змивала всевладна стихія. Але як же пасувало шостій вечора бути у чорному саме сьогодні!

Це одиноко залюднене місто захлиналося в обіймах дощистого передозу. У цьому було стільки тривожної пластики. І грація вікна випробовувала мене на профпридатність.

Ненаписане знову кочує у завтра, несказане змістилося в передпокій вчора. А сьогодні… Сьогодні дощ…

Jan. 28th, 2012

Історія з багатьма відомими

(вербальне фото робочого року )

Ця історія почалося рік тому. Було так само сніжно і морозно. Люди, кутаючись у пуховики і втому наввипередки мчались вперед, забуваючи інколи про життя. А я якраз пригальмувала у своєму прагненні бути кращою. Власне, прагнення нікуди не ділося, просто занесло мене на нову робочу вулицю.

Там було багато людей і простору. Не було умовностей і стін. І, власне, існувала первісна ейфорія від очікування робочого кращого ну хоча б в порівнянні.

Це була територія журналістики - ареал фінансів і нерухомості . місцевість, м'яко кажучи, малознайома, тому орієнтація на ній потребувала постійної гри в що?де?коли? з Google.

Читати даліCollapse )

Dec. 5th, 2011

... на стику

За щастя потрібно платити щастям. І коловорот щастя в мені не дозволяє розгубитися на стику.

Не має значення, що зима вже вибила осінь з-під ніг. Мені вистачить запасів для рівноваги.

Не найгірша ж локація - між щастям і щастям.

Nov. 22nd, 2011

22 листопада - день...

Так склалося, що у нас біля 22-го числа приживається назва на "с" з патріотично-пафосною конотацією. І ідея у своєму зародку благородно-чиста. Але сліди від чобіт часто змінюють колір дороги.
 
22 листопада 2005 року призначили бути Днем свободи. Ейфорія почала розвіюватися, але романтика ще красиво жила у вимірі очікувань. Я тоді прийшла на Майдан. Там були всі свої. Вже трохи стривожені, але щасливі.
 
На улюбленому місці біля флагштока було багато людей, яких я до і після ніколи не бачила. Та ми тоді, наче на зустрічі випускників гордо говорили про вчора, дзвінко сміялися про завтра і призначали дату наступної зустрічі – у той же час і в тому ж місці.
Читати даліCollapse )

Oct. 27th, 2011

Все гарно і... абсурд "Динамо"

Посол Франції публічно прощався з Україною у книгарні. Його м'яка французька розліталася між книжками і кількадесятьма слухачами. І мої вуха несподівано для самої себе не потребували синхрону.

У дитячому світі знайшовся необхідний пінгвін. Тепер він поселився на кріслі і усміхається вже цілий вечір.

Їжачок і медведик родом із мого дитинства знову почистили зірки.

Кароліна Коснер надзвичайно відкатала свого Моцарта без падінь.

Квитки нагадали про дорогу до Львова.

Читати даліCollapse )

Oct. 9th, 2011

осінь і… дощ

Все, як я люблю: дощ, осінь і… дощ. Ранкова імпресіоністична радість. Нехай трохи егоїстична на тлі перекреслених небажанням більшості облич. Та вже даруйте за це відверто неприховане змінорене щастя.

В колір пальта підморгує світлофор. Машини красиво мчаться по дзеркалу. І радіо абсолютно точно вловило стишену хвилю дощу.

Страшенно хочеться до Львова.

Доброго ранку!:)


Oct. 2nd, 2011

Осіння меланхолія

Несподіваний холод і прострільна тиша збудили в мені осінню меланхолію. Вона вже кілька днів танцювала в повітрі, сміялась у майже-майже приземлених листових подихах.

І зрештою залистопадило... прямо під ноги. Вони ішли, топтали кволе листя, яке ще вчора було ближче до неба від нас усіх. І все таки – сила тяжіння – небезпечна річ.

Я навіть не помітила, як по тілу розлилася чаша меланхолії. Пальці вистукували по клавіатурі звичну робочу серенаду, але це був не той звук. Не такий, як раніше. Хотілося чаю і ліжка…

Так низько, так спрощено бажання не літали вже давно, якщо не ніколи.  Але в тій простоті чомусь було найбільше життєвого джазу.
Мить перелистувала інші миті. Я шукала відповіді на німі питання.

Ця осіння меланхолія з'їла вечір. Холодно в усіх сенсах. Але я не згодна її відпустити ні за які дарунки, навіть в обгортці пригрітого щастя.

Зрештою,чай рятує…

Sep. 8th, 2011

І знову літак…

 І знову літак… і знову світ шукає виправдання своєму втручанню в небо. Чи, може, і не шукає, а стривожено дихає, зітхає, може, плаче, молиться, але не спить.

На жаль, останній часом лише трагедії ще здатні вмити людство струменем небайдужості.

Холодна, болісна лінія катастроф перекреслила 7 вересня. Тепер воно перетиснуте болем зі скупченням у російському Ярославлі.
Тут написалася трагічна історія про те, як "Локомотив" сів на літак і полетів… назавжди з цього життя.

І далі вже не буде… лід стоншав на території десятків молодих доль, які не встигли зіграти свою гру. Бо квиток виявився лише в єдиний бік…

Previous 10

February 2014

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728 

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com